Андрій Гевко: «Завжди в питаннях проведення виборів повинен бути паперовий слід»

Як пройшли місцеві вибори і чи виправдала себе нова виборча система, навіщо ЦВК зайнялась просвітництвом та чому диджиталізація виборчого процесу це не голосування з телефону, читайте в інтерв’ю «Тижня» із Членом Центральної виборчої комісії та співзасновником Громадянської мережі «Опора» Андрієм Гевком.

РОМАН МАЛКО

https://tyzhden.ua/Politics/251018

21 грудня 2020 року

– Чим були особливі нещодавні місцеві вибори? Як спрацював новий закон? Які були виклики, що довелося долати?

– Головна особливість цих виборів – новий виборчий кодекс, а також запровадження системи відкритих списків до обласних та районних рад, та рад територіальних громад, що налічують понад 10 тисяч виборців. Були побоювання, що люди не розберуться з бюлетенями, але вибори продемонстрували, що розібралися. Соціологічна група Рейтинг провела опитування Відразу після виборів і більш як 60%інтерв’юерів сказали, що з бюлетенями все добре. Плюс, кількість недійсних бюлетенів була майже на тому ж рівні, що й на минулих виборах. Трохи вища, бо оцінювали в розрізі цілої країни, але великих відхилень не було. Зрозуміло, що ми приділяли цьому моменту багато уваги. Була досить велика інформаційна компанія, плюс роз’яснення для членів комісії як правильно враховувати і визнавати бюлетені дійсними чи недійсними. Тому виборці і виборчі комісії, які здійснювали підрахунок голосів, в принципі розібралися.

Що стосується викликів, то в нас їх було три: Виборчий кодекс, COVID-19 та адмінтерреформа. Значні зміни відбулися напередодні виборів в адміністративно-територіальному устрої країни, оскільки за рішенням Верховної Ради України та Кабінету міністрів України були утворені укрупнені райони та нові територіальні громади. Це відповідно впливало на адміністрування виборів. Плюс новий устрій запустили, а партії не встигли зробити перереєстрацію своїх місцевих організацій – майже всі вони зареєстровані відповідно до старого адмінтерустрою. Зрозуміло, що ми зі свого боку, коли відбувався процес висування, надавали роз’яснення, але все це накладалось на адміністрування виборів.

По COVID-19 історія теж цікава. Ще навесні ми зрозуміли, що до виборів пандемія не закінчиться, проаналізували досвід проведення виборів в країнах які проводили голосування під час пандемії, створили робочу групу, напрацювали пропозиції щодо протиепідемічних заходів на виборчих дільницях і передали їх уряду. Він постанову прийняв, але з фінансуванням цих заходів виникли проблеми. Відповідно, можливо не на всіх виборчих дільницях були повною мірою вжиті заходи безпеки. Хоча, в принципі, члени комісій та виборці, самі проявили доволі високу відповідальність та організованість. Переважна більшість були в масках, дотримувались безпечної дистанції, була розмітка на виборчих дільницях і не було якихось особливих випадків, щоб на дільницю заходили без масок. Тут, як на мене, свідомість виборців була на порядок вища ніж відповідальних органів влади, які мали б цей процес організувати. Але цьому всьому передувала значна інформаційна просвітницька кампанія. Ми розробили значну кількість нових інформаційних матеріалів. Тільки на ютубі наші ролики отримали понад 11 мільйонів переглядів. Плюс транслювалися по телебаченню – на національних та регіональних телеканалах. Всі ці ролики, які пов’язані з безпечним голосуванням і з правилами заповнення виборчих бюлетенів, також вплинули на те, щоб вибори відбулися на належному рівні.

– Які найбільш показові порушення були зафіксовані і які регіони особливо відзначились в цьому сенсі?

– Критичних порушень не було. Були проблеми, пов’язані з реєстрацією списків щодо дотримання гендерних квот. Але в процесі їх усунення, ми виявили дуже показову річ, що стосується судів. За однакових умов, з одних і тих самих підстав, ми отримували, різні рішення судів. У Львові суд ухвалює одне, а в Херсоні, в аналогічній ситуації (недотримання гендерної квоти) абсолютно протилежне рішення. І тут величезна проблема. Суди мали б, мабуть, проаналізувати рішення, які вони ухвалювали під час цих виборів для того, щоб в нас не було різного застосування норм у вирішенні спорів. Тим паче це є не лише в питанні гендерних квот, а також, коли приймались рішення щодо належного суб’єкту внесення грошової застави й за результатами виборів. Судова практика є неоднорідною, ба більше, часто суперечливою. Тому з боку судової влади необхідно чекати аналізу та напрацювання єдиної судової практики з цього питання.

Загалом, якихось великих ексцесів на цих виборах не було. Повідомлялося про велику кількість порушень, але насправді, як на мене, серед них багато побутових ситуацій. Були моменти пов’язані із масовою  зміною виборчої адреси. Це характерно для Одеської області. Мова про Кароліно-Бугазьку, Таїровську та Фонтанську громади коли були виявлені випадки реєстрації значної кількості виборців за спрощеною процедурою, яка вперше запроваджена під час цього виборчого процесу. З цього приводу ЦВК звернулася до Національної поліції для проведення перевірки дотримання вимог законодавства.

Крім того, була проблема з чергами в ТВК міст обласного значення. Оскільки одночасно надходять бюлетені за міську раду, міського голову, районну раду, обласну раду, то ТВК, яка приймає їх, може трохи затягувати процес. Тому люди які приїхали добу-дві стояли під комісією, щоб здати свої протоколи з бюлетенями. В середньому ТВК обласного центру має від 70 виборчих дільниць. Від комісії по три людини та міліціонер разом мінімум 280. І якщо всі одночасно приїжджають то це проблема. З іншого боку їм не можливо зробити графіку приїзду, бо в виборчому кодексі чітко вказано – «транспортування виборчої документації до ТВК здійснюється відразу після складання протоколів про підрахунок голосів виборців з усіх місцевих виборів по всіх виборчих округах, голосування на яких організовувалося дільничною виборчою комісією». І тут виникає оце вузьке горло. Хтось оперативніше приймає виборчу документацію, зачитує протоколи й бере в роботу, а хтось довше це робить. Часто питання до кваліфікації членів виборчих комісій. Десь може бути умисел, а десь просто організаційна чи операційна неспроможність. Тому, чи затягування мало протиправний характер, чи люди неправильно організували роботу, повинні розбиратися правоохоронні органи. Бо бувають різні ситуації та людський фактор ніколи не слід виключати. Плюс, цьогорічні протоколи є більшими за вмістом даних які у них відображаються: політичні партії, кандидати в межах політичної партії. Відповідно часу на їх приймання йде більше. Треба думати суто на операційному рівні, як скоригувати цю норму, щоб в нас не було таких ситуацій. Як зробити так, щоб приймання виборчої документації відбувалося оперативніше.

– Чи були випадки доплат від партій членам виборчих комісій, що віднедавна є кримінальним правопорушенням  відповідно до змін у  Кримінальному кодексі? Чи взагалі це можливо проконтролювати?

– Виявлення і розкриття злочинів – це повноваження національної поліції і аж ніяк не ЦВК. Але коли говорити про оплату праці членів виборчої комісії, то мені здається, що вона (за дні які безпосередньо стосуються підготовки, проведення виборів і підрахунку голосів) є не належною. Звичайний член комісії по факту отримує за два календарних дні (неділя – понеділок) орієнтовно 470 гривень. Тому очевидно, що випадки доплат є. Ми знаємо про них, про це говорять. І тут питання, яким чином це внормувати. Тому що те, що партії делегують членів комісій, ще не означає, що ці люди повинні працювати на партію. Вони працюють на виборах. Вони повинні бути об’єктивними та неупередженими. І це теж питання професійності та відповідальності. Партії повинні дбати про те, щоб делеговані ними представники якісно виконували свою роботу. З іншого боку, те що їх делегують різні суб’єкти, дає можливість контролювати прозорість виборчого процесу, адже сприяє різнобічності контролю на роботу комісій. Хоч зрозуміло, що функція спостереження за виборами покладена не на членів комісії, а на спостерігачів, але вони також, по факту, один одного контролюють, слідкують, щоб все відбувалося відповідно до вимог Конституції України, виборчого кодексу та інших законів.

На цих виборах була проблема пов’язана з великою кількістю замін членів комісій. Ця проблема завжди є завжди, на заміни постійно скаржаться міжнародні місії, але в цьому році ще й наклалась пандемія. Люди хворіють на COVID, йдуть на самоізоляцію, відповідно не можуть виконувати покладені на них обов’язки та політичні партії мають їх заміняти. І саме завдяки партіям ми могли вчасно замінювати людей які працювали у виборчих комісіях. ЦВК без територіального представництва на місцях була б нездатна провести такі масові заміни. Тому насправді в кожній ситуації є свої плюси та мінуси.

– Чи виправдала себе нова виборча система загалом? Чи є потреба вносити зміни у виборче законодавство?

– Я думаю, що виправдала. Хоча, моє суб’єктивне враження, застосовувати  виборчу систему з відкритими списками на рівні  «малих» територіальних громад з кількістю виборців десять тисяч і більше, це не зовсім правильно. Я би починав з громад з кількістю виборців 75 тисяч. Побачимо як це буде працювати, наскільки це політизує чи не політизує роботу місцевого самоврядування.

Гендерні квоти, як на мене, це  позитивна історія. Кількість жінок, які активно беруть участь у виборах зросла. Хоча тут також потрібен більше ретельніший аналіз. Поширення набуло явище, коли партії, збільшили своє представництво завдяки дотриманню гендерних квот. Безумовно, це ті кроки, які повинна здійснювати держава для подолання гендерної дискримінації – так звана «позитивна дискримінація». І тут політичним партіям треба працювати. Гендерні квоти – це питання культури в партійному будівництві. Вони мусять залучати представників різних статей  не для галочки, а справді заохочувати до роботи в партіях і давати можливість, зокрема, жінкам на рівних боротися і представляти свою місцеву громаду. Я думаю, що гендерні квоти позитивно вплинуть на роботу місцевих рад. На наступних виборах гендерно рівне представництво буде вже звичним явищем і дасть можливість більшій кількості жінок якомога активніше  брати участь у роботі місцевих рад, та й не тільки. Якщо ми говоримо про перспективи наступних парламентських виборів, то це також вже змінить парадигму мислення як політичних партій, так і самих виборців.

Але зміни однозначно треба вносити. Уже до нас звернувся комітет ВР про те, щоб ми підготували свої пропозиції стосовно адміністрування виборів. Це стосується як дня виборів, так і інших процедурних питань пов’язаних з реєстрацією, встановленням підсумків та результатів. Тобто є питання, які поставали  на цих виборах і нам доводилося ухвалювати  роз’яснення від ЦВК. Але це треба все ж якось закріпити  на рівні законодавства, а саме – виборчого кодексу.

– Наскільки фактор низької явки, який ми спостерігали, делегітимізує результат виборів?

– На явку повпливав коронавірус. Це факт і це показували опитування. Плюс, на явку впливає не виборча система, а загальна суспільно-політична ситуація в країні. А також, яким чином партії проводили свою агітацію. І тут питання до політичних партій, які ведуть кампанію. Зможуть нормально провести, пояснити – виборець прийде. Ми зі свого боку також проводили просвітницьку кампанію, про яку я вже побіжно згадував спочатку. І не лише про безпеку на виборах та правила голосування. Роз’яснювали людям, які повноваження місцевих рад, чому важливо обирати міського голову, депутатів, і за які питання вони відповідають. Тому що у нас часто на національних виборах розказують, що депутат ВР буде ставити лавочки та лампочки вкручувати по під’їздах, а на цих місцевих ми бачили кампанії під час яких говорили про повноваження, які є у парламентарів. У деяких випадках було враження, що політичні партії проводили національну кампанію до парламенту, а не до місцевих рад. А ці речі треба чітко розмежовувати. Адже це теж впливає на загальні настрої. І відповідно, на явку виборців.

Ми перед цими виборами запустили освітню платформу “ЦВК: просвіта” (https://cvkpro.com/uk) над якою працювали майже рік часу з представництвом Ради Європи в Україні. На ній є базові курси для виборців про важливість виборів про демократію і є більш детальні курси, скажімо про місцеві вибори. Вони побудовані у формі чату – заходиш і спілкуєшся з різними історичними постатями і не тільки. Є скажімо й диванні експерти. У такій легкій формі хотілося донести про важливість виборів. Крім того, для членів виборчих комісій зняли просвітні матеріали: пам’ятка для членів комісії про встановлення результатів виборів, посібники для членів ДВК та ТВК тощо. Крім того, ми розуміли, що не всі члени комісій зможуть побачити цю інформацію в інтернеті, тому ми двічі на телеканалі «Рада» транслювали півторагодинний фільм з напрацьованих матеріалів. І всі хто хотів отримали достатню кількість інформації. Крім того, ми проводили тренінги через ZOOM для членів виборчих комісій за підтримки наших міжнародних партнерів. Плюс, уся комунікація відбувалася через месенджери і це реально працювало. Була можливість усе відстежувати в реальному часі й ми завжди готові були проконсультувати чи допомогти.

– Отже, диджиталізація виборчого процесу вже почалася. Наскільки реалістичним є в найближчій перспективі запровадження електронного голосування?

– Залежить усе від того, що ви маєте на увазі під диджиталізацією. На рівні комунікації зміни є. Ми повинні бути «в мережі», адже все більше і більше людей користуються нею. Якщо це мобільні телефони, значить ми повинні бути в їхніх мобільних телефонах. Тобто, якщо ми робимо якісь просвітні ролики, то вони повинні бути адаптовані під мобільні пристрої. Ми розробили чат-бот в Телеграмі та Фейсбук-месенджері, маємо в ньому більш як 30 тисяч користувачів. Там виборці могли дізнатися, хто є кандидатом, як правильно проголосувати. Члени комісії могли дізнатися питання, які законодавством віднесені до їхніх повноважень. Виборець міг знайти свою виборчу дільницю, – уся інформація про вибори є доступною через чат-бот.

На рівні адміністрування виборів, у нас взаємодія через месенджери була гарно налагоджена, з усіма головами територіальних виборчих комісій ми були на зв’язку. Підтримка ТВК з боку секретаріату Комісії відбувалась постійно і ми знали про всі проблемні моменти та мали можливість реагувати й надавати консультаційну допомогу надзвичайно оперативно. Слід розуміти, що на місцевих виборах ЦВК не є «головним виконавцем», і ми не встановлюємо результати. ТВК є головною ланкою в підготовці організації та проведенні місцевих виборів в Україні. Деколи кажуть, що ЦВК визнала обраним міського голову якогось. Ні, ми не визнаємо. Визнають територіальні виборчі комісії, повноваження яких законом встановлено строком на 5 років. Це зумовлено специфікою територіальної організації місцевих виборів,  можуть відбуватися різні процеси протягом цих 5 років: хтось з депутатів відмовився від мандату, комусь припинили повноваження з підстав, визначених законом, відповідно виникає необхідність в організації та проведенні або «нових» виборів або інших процесів, передбачених Виборчим кодексом.

Одним словом є куди далі розвиватися й де впроваджувати  цифрові технології. Але щодо електронного голосування я консерватор. Виборці повинні голосувати бюлетенями. Думаю, раз в 5 років можна прийти на виборчу дільницю та віддати свій голос за того, за кого вважаєш за потрібне, а не робити не зовсім усвідомлений вибір по мобільному пристрою. Плюс, це не контрольоване середовище. До таких виборів може бути брак довіри. Те, що по факту ми зараз спостерігаємо в Сполучених Штатах, де один з кандидатів не довіряє цьому поштовому голосуванню. І є певна раціональність цієї ситуації. Не факт, що людина, яка голосувала поштою, зробила цей вибір без зовнішнього втручання і впливу. Коли ти приходиш на виборчу дільницю, ти справді здійснюєш своє волевиявлення. І тут ми говоримо лише про поштове голосування. А з електронним ще складніше.

В Естонії, якій, ніби то, вдалося його реалізувати, сьогодні з’явилося дуже багато відкритих питань. Після цих різних кіберзагроз зі сторони «дружнього» сусіда вони не факт, що залишать на наступні вибори цю схему. Пріоритетом залишається забезпечення таких принципів виборчого процесу як добровільність, таємність та особисте голосування.

– Тобто, в Україні взагалі не йдеться про таку схему?

– Я вважаю, що ми не готові до електронного голосування. Так, нам треба працювати в напрямку реєстрації кандидатів за допомогою електронних сервісів. Подання членів виборчих комісій до формування складу виборчих комісій, також повинно відбуватися із застосуванням електронних технологій, що на рівні ЦВК, що на рівні ТВК. Є електронний підпис, кожен суб’єкт має право ним скористатися і може з його допомогою здійснювати різні дії в межах виборчого процесу. Можна врешті реалізувати складання протоколів на дільницях програмними засобами. Єдине що комісії мають бути забезпечені комп’ютером, підключенням до Інтернету і принтером. Перерахували бюлетені, ввели в систему, видрукували, всі члени комісії пересвідчились, що цифри правильні, підписали і відправили. Інформація надійшла на ТВК і її вже можна показувати як попередні дані. Потім комісія приїжджає зі своїми бюлетенями та протоколом, звіряє, чи все вірно прийшло, звіряють електронну версію, яка в них вже є, з паперовою й, коли усе добре, приймають. І це спрощує процес. Ми зможемо уникнути багато зайвих процедур. Тобто є чимало питань, які можна «відцифрувати».

– Тільки чи вдасться забезпечити його від всіляких посягань?

– Насправді це не так вже й складно. Це не впливає на результат. На результат впливає бюлетень, те, що в ньому проставлено. Завжди в питаннях проведення виборів, в питання голосування, повинен бути паперовий слід, щоб в разі чогось, можна було переглянути оригінал і пересвідчитися. Оце завжди стримувальний фактор. Як тільки його не буде, може виникнути забагато запитань щодо достовірності інформації.

Вибори це завжди про довіру. Якщо немає довіри до результатів виборів, тоді ні про яку легітимну владу мова не може йти. А це все буде впливати на подальшу долю, чи в конкретній громаді, чи на національному рівні. Якщо навіть подивитися по показниках довіри, в нас люди довіряють виборам. Вони можуть скептично ставитися до політичних партій чи кандидатів, але до результатів виборів, наразі, існує довіра. Це можна перевірити, переглянути результати опитувань, які проводяться до та після виборів. За останні три кампанії ці цифри є на високому рівні. І до самого ЦВК, як до органу, рівень довіри становить близько 50-60 відсотків. Це означає, що до інституту виборів є довіра.

– Ну і на завершення про стратегічний план ЦВК. В чому його суть?

– Це п’ять пріоритетів роботи комісії на наступні п’ять років. Ми його затвердили 11 червня 2020 року. У Стратегічному плані  визначено  місію, візію ЦВК, а також керівні принципи. Визначені сильні й слабкі сторони та основні можливості та загрози. Перший пріоритет – інституційна  спроможність. Другий пріоритет – якість та прозорість. Це про відкритість нашої діяльності (усі засідання вже транслюються в ютубі), плюс, якщо ми приймаємо якісь роз’яснення, вони мають бути не тільки зрозумілими, але й очікуваними і необхідними для усіх суб’єктів виборчого процесу. Йдеться про те що ми консультуємося з усіма стейкхолдерами, перш ніж ухвалити якесь рішення і, так би мовити, готуємо аудиторію до цього. Адже дії органів державної влади повинні бути прогнозованими та передбачуваними. Третє – це просвіта. Те про що я розповідав і що є дуже важливими. Ми зараз хочемо працювати з освітянами, щоб про вибори говорили на уроках правознавства чи використовували певні просвітні матеріали про вибори у позакласній роботі з майбутніми виборцями. Четвертий пріоритет – інклюзивність. Доступ до виборів в широкому розумінні. Тут йдеться і про гендер, і позабар’єрність себто доступність для осіб з інвалідністю. Ну і п’ятий – технологічна модернізація, де-факто мова йде про діджиталізацію.

Біонота
Андрій Гевко народився 1981 року. Закінчив Тернопільський державний технічний університет імені Івана Пулюя за спеціальністю «Магістр біотехнічних та медичних апаратів і систем». Співзасновник і виконавчий директор (2006–2009 рр.) ВГО «Громадянська мережа «Опора. Працював радником міністра освіти і науки України Івана Вакарчука та помічником міністра освіти і науки України Сергія Квіта, директором департаменту роботи з кадрами вищої школи та державної служби Міносвіти і заступником міністра освіти і науки України в 2014-2016 рр.. менеджером з адвокації коаліції громадських організацій Реанімаційного пакету реформ та координатором з розвитку спроможності Центрального офісу реформ при Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. 2018 – 2019 помічник члена Центральної виборчої комісії. Кандидат у народні депутати від партії «Голос» на парламентських виборах 2019 року(№ 23 у списку). З жовтня 2019 року член Центральної виборчої комісії.