На щиті
ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ КОВБАСЮК
(1963 – 2022)
23 серпня минають другі роковини з дня загибелі від рук російського агресора працівника Центральної виборчої комісії Василя Ковбасюка. Цього дня 2022 року, як розповіли згодом рідним, під час ворожого обстрілу поблизу села Велика Новосілка на Донеччині він прикрив собою побратимів, віддавши за нашу країну і за кожного з нас своє життя…
Василь Васильович Ковбасюк народився 10 листопада 1963 року в селі Кожанка Фастівського району Київської області.
Із 2006 до 2022 року працював у Комісії водієм. Саме цій справі – автомобілям та техніці – присвятив понад 38 років свого професійного життя.
«Якщо не я, тоді хто?!», – саме ці слова Василь Ковбасюк сказав дружині Людмилі у лютому 2022 року. А вже 26 березня добровольцем став до лав Збройних Сил України.
У складі Окремого президентського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького обороняв Київщину, Чернігівщину, згодом – Донеччину.
Загинув на Донецькому напрямку 23 серпня 2022 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Без люблячого й турботливого чоловіка, батька, дідуся залишилися дружина, двоє дорослих дітей, троє онуків, без професійного й надійного колеги – увесь колектив Комісії.
Указом Президента України №256/2023 посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Колеги, які працювали з паном Василем пліч-о-пліч, згадують його як висококласного професіонала, який не просто виконував свою роботу, а насамперед любив те, що робив. Головне, був Людиною, на яку можна завжди покластись та довіритися не лише у службових справах.
«Василь Васильович – це отой кремінь слова й обов’язку. Він був справжнім професіоналом, який досконало знав свою техніку. Є така прикмета у ЦВК: коли нові працівники влаштовуються на роботу, то вони або надовго лишаються у стінах Комісії, або невдовзі покидають їх. Василь 15 років тут пропрацював, на нього можна було покластися у будь-чому, таку порядність і відповідальність, як у нього, не часто зустрінеш у людях!», – розповів заступник Голови Комісії Сергій Дубовик.
Багато років майже щоранку першим його зустрічав Василь Васильович. Разом потрапляли у різні робочі та життєві ситуації. І завше у пана Василя був позитивний настрій, а коли народився онук – то малюк став для дідуся центром всесвіту.
«Він був уже в такому віці, що міг лишатися вдома, але пішов добровольцем», – додає Сергій Дубовик.
«Два роки минуло, але мені досі дуже важко говорити про нього. Ми його ані на мить не забуваємо. Він був центром нашої сім’ї, завжди всіх підтримував, підказував, допомагав. Я за ним була, як за кам’яною стіною! А як він любив людей – ніколи нікому ні в чому не відмовляв! Ми з дітьми у кожнісінькій розмові його згадуємо, сусіди також не забувають, усе кажуть: «А Вася зробив би отак…», – ділиться спогадами дружина Людмила.
Дуже любив маленького онука, а зараз, коли бабуся починає «сваритися» вголос на діда, нарікаючи «навіщо ж пішов тоді, покинув», малеча захищає його. У Василя Васильовича є ще й онучка, але, на жаль, про її народження він уже не дізнався. Захоплювався Василь Васильович риболовлею, раніше – ще й полюванням, любив собак.
І мав мрію: після виходу на пенсію жити на дачі, яку придбали незадовго до повномасштабного вторгнення.
Але на українську землю вдерся російський чобіт…
«Він такий у нас був активний, ніколи не сидів на місці. Без нього дуже тяжко. Навіть не тяжко – неможливо! Але нічого не вдієш, жити якось треба», – ділиться дружина.
Василь Васильович – приклад людяності, гідності, фаховості та відданості рідним, друзям, країні! Він був справжнім у всьому!
Світла пам’ять, слава і честь! Пам’ятаємо!
28.08.2024