5 грудня в Центральній виборчій комісії відбулося засідання, яке провів її Голова Ярослав Давидович.

Комісія розглянула подання Первомайського міського голови (м. Первомайськ Миколаївської області) від 17 листопада 2005 року щодо реєстрації ініціативної групи всеукраїнського референдуму за народною ініціативою та додані до нього документи. Перевіркою встановлено, що документи зборів не відповідають вимогам Закону України „Про всеукраїнський і місцеві референдуми”.

Відтак Центральна виборча комісія постановила відмовити у реєстрації ініціативної групи всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, утвореної на зборах громадян України, що відбулися 5 листопада 2005 року в місті Первомайську Миколаївської області.

Особливу ж увагу до цього засідання викликав розгляд Комісією наступного питання – про рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2004 року у справі „Мельниченко проти України”.

Ця справа бере свій початок ще з минулої парламентської виборчої кампанії 2002 року, коли Центральною виборчою комісією було прийняте рішення, яке оскаржувалось у судах включно до Європейського суду з прав людини.

22 січня 2002 року до Центральної виборчої комісії надійшла заява Соціалістичної партії України про реєстрацію кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, висунутих 12 січня 2002 року на IX з'їзді (другий етап) цієї партії та включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року, з відповідними документами, необхідними для реєстрації кандидатів у народні депутати України.

За результатами розгляду зазначеної заяви Соціалістичної партії України, доданих до неї та наявних у Центральній виборчій комісії документів, Комісія, зокрема, постановою від 26 січня 2002 року № 94 відмовила в реєстрації кандидата в народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі М.І. Мельниченка, включеного до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року під № 15, у документах якого, поданих до Центральної виборчої комісії, було виявлено суттєво недостовірні відомості щодо адреси місця проживання та зазначення часу проживання в Україні протягом останніх п'яти років.

Постанову Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року № 94 “Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року” в частині відмови в реєстрації кандидата в народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі Мельниченка М.І. було оскаржено Соціалістичною партією України 30 січня 2002 року до Верховного Суду України.

Розглянувши справу за зазначеною скаргою Соціалістичної партії України, Верховний Суд України встановив, що відомості про фактичне проживання Мельниченка М.І. протягом останніх п'яти років в Україні, вказані в документах, поданих Соціалістичною партією України до Центральної виборчої комісії для його реєстрації кандидатом у народні депутати України, спростовуються встановленими Центральною виборчою комісією і Судом обставинами, у зв'язку з чим є суттєво недостовірними, а тому пункт 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року № 94 відповідає вимогам частини другої статті 8, статей 41, 47 Закону України „Про вибори народних депутатів України” (в редакції від 18 жовтня 2001 року). З огляду на встановлене Верховний Суд України 8 лютого 2002 року ухвалив рішення, яким залишив без задоволення скаргу Соціалістичної партії України на пункт 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року № 94 про відмову в реєстрації кандидата в народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі М.І. Мельниченка,  керуючись при цьому відповідними нормами Конституції України та Закону України „Про вибори народних депутатів України” (в редакції від 18 жовтня 2001 року).

Після дня проведення чергових виборів народних депутатів України 31 березня 2002 року громадянин України М.І. Мельниченко  23 квітня 2002 року подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України про порушення його права на вільні вибори, гарантованого, зокрема, статтею 3 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Розглянувши справу „Мельниченко проти України”, Європейський суд з прав людини 19 жовтня 2004 року прийняв рішення, яким шістьма голосами проти одного встановив порушення статті 3 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини та, застосовуючи статтю 41 цієї Конвенції, зобов'язав Україну протягом трьох місяців від дати набуття рішенням статусу остаточного виплатити заявникові в доларах США за курсом на день винесення цього рішення 5 000 (п'ять тисяч) євро як компенсацію моральної шкоди та будь-який податок, який може підлягати сплаті із зазначеної суми. Решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції Європейським судом з прав людини одноголосно відхилено.

З огляду на прийняте Європейським судом з прав людини рішення у справі „Мельниченко проти України” громадянин С.П. Головатий 5 травня 2005 року подав до Центральної виборчої комісії заяву в інтересах громадянина М.І. Мельниченка  про забезпечення реалізації виборчого права шляхом скасування пункту 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року № 94 „Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року”, обґрунтовуючи викладені в цій заяві вимоги положеннями Рекомендації № R ( 2000 ) 2 Комітету Міністрів Ради Європи від 19 січня 2000  року.

Розглянувши зазначену заяву громадянина Головатого С.П. в інтересах громадянина М.І.Мельниченка,  додані до неї та наявні в Центральній виборчій комісії документи, а також лист Міністерства юстиції України від 20 травня 2005 року № 10-13-8, що надійшов до Центральної виборчої комісії 24 травня 2005 року на відповідний запит Комісії від 11 травня 2005 року № 21-41-1824, Центральна виборча комісія постановою від 3 червня 2005 року № 91 „Про заяву С.П. Головатого  щодо забезпечення реалізації виборчого права громадянина України М.І.Мельниченка” залишила заяву С.П. Головатого  без задоволення, керуючись при цьому відповідними нормами Конституції України та Закону України „Про вибори народних депутатів України” (в редакції від 18 жовтня 2001 року).

Верховний Суд України, розглянувши подану 8 червня 2005 року скаргу громадянина Головатого С.П., який діяв від імені громадянина Мельниченка М.І., на постанову Центральної виборчої комісії від 3 червня 2005 року № 91 „Про заяву Головатого С.П. щодо забезпечення реалізації виборчого права громадянина України Мельниченка М.І.”, рішенням від 14 липня 2005 року задовольнив частково цю скаргу та скасував зазначене рішення Центральної виборчої комісії, зобов'язавши Комісію розглянути заяву Мельниченка М.І. з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2004 року у справі „Мельниченко проти України” і зазначених у рішенні Верховного Суду України норм міжнародного та національного права. При цьому в мотивувальній частині зазначеного рішення Верховний Суд України не погодився з висновками Центральної виборчої комісії про те, що питання реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчих списків політичних партій, виборчих блоків політичних партій, вирішується виключно в порядку, встановленому статтями 41, 45 Закону України „Про вибори народних депутатів України” (в редакції від 18 жовтня 2001 року), оскільки такі висновки, на думку суду, не ґрунтуються на Конституції України, міжнародних договорах і законах України.

Комісія, керуючись своїми процесуальними правами та відповідно до частини третьої статті 347 2 , статей 347 4 , 347 5 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції від 18 липня 1963 року) 30 серпня 2005 року визнала за доцільне звернутися до Верховного Суду України із заявою про перегляд за винятковими обставинами рішення Верховного Суду України від 8 лютого 2002 року у справі за скаргою Соціалістичної партії України на постанову Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року № 94 в частині відмови в реєстрації кандидата в народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі М.І. Мельниченка. 

Крім того, на вимогу Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Центральна виборча комісія 28 жовтня 2005 року повторно розглянула заяву про забезпечення реалізації виборчого права громадянина України М.І.Мельниченка,  що надійшла до Центральної виборчої комісії 5 травня 2005 року. За результатами розгляду в задоволенні заяви було відмовлено, про що прийнято постанову Центральної виборчої комісії від 28 жовтня 2005 року № 138 „Про виконання рішення Верховного Суду України від 14 липня 2005 року”.

Верховний Суд України постановою від 15 листопада 2005 року визнав скаргу Центральної виборчої комісії про перегляд за винятковими обставинами рішення Верховного Суду України обґрунтованою, задовольнив її, скасував рішення Верховного Суду України від 8 лютого 2002 року та закрив провадження за скаргою Соціалістичною партії України на пункт 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року № 94.

Разом з тим, Верховний Суд України, обґрунтовуючи скасування свого рішення від 8 лютого 2002 року, вказав на те, що правовий наслідок констатації порушення Україною міжнародних зобов'язань у рішенні Європейського суду з прав людини „імперативно встановлений законом – скасування (повне або часткове) судового акта, що переглядається за винятковими обставинами”.

Верховний Суд України дійшов висновку, що „скарга Соціалістичної партії України на пункт 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року № 94, в якій по суті ставиться питання про усунення перешкод для участі у виборах народних депутатів України М.І. Мельниченку,  не може бути розглянута судом після проведення цих виборів, в тому числі за правилами адміністративного судочинства”.

Центральна виборча комісія при розгляді рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2004 року в справі „Мельниченко проти України” після скасування рішення Верховного Суду України від 8 лютого 2002 року вважає, що пункт 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року № 94 “Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року” підлягає скасуванню, як такий, що порушує статтю 3 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Беручи до уваги постанову Центральної виборчої комісії від 28 жовтня 2005 року № 138 „Про виконання рішення Верховного Суду України від 14 липня 2005 року”, а також через закінчення строків реєстрації кандидатів у народні депутати України на виборах, що відбулися 31 березня 2002 року, та у зв'язку з тим, що прийняття такого рішення не має правового значення для результатів виборів народних депутатів України 31 березня 2002 року, на цей час Центральна виборча комісія не вбачає підстав для реєстрації кандидатом у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі громадянина М.І. Мельниченка,  включеного до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року.

При цьому Центральна виборча комісія керується статтями 71, 76 Конституції України, враховує положення статті 4 Закону України „Про вибори народних депутатів України” (в редакції від 18 жовтня 2001 року), статті 4 Закону України „Про вибори народних депутатів України”
(в редакції від 7 липня 2005 року), інші положення законодавства України, рішення Конституційного Суду України, Верховного Суду України, включаючи зазначену вище постанову Верховного Суду України від 15 листопада 2005 року, а також рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2004 року у справі „Мельниченко проти України”.

Відповідно до частини першої статті 71 Конституції України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Згідно з частиною першою статті 76 Конституції України конституційний склад Верховної Ради України – чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Статтею 4 Закону України „Про вибори народних депутатів України” (в редакції від 18 жовтня 2001 року) та статтею 4 Закону України „Про вибори народних депутатів України” (в редакції від 7 липня 2005 року) визначається, що вибори народних депутатів України є прямими; громадяни України обирають народних депутатів України безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку політичних партій, виборчих блоків політичних партій.

Отже, на виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року голосування виборців відбувалося саме за кандидатів у народні депутати України, включених до виборчих списків політичних партій, виборчих блоків політичних партій, а не за виборчі списки в цілому чи політичні партії, виборчі блоки політичних партій взагалі.

Конституційний Суд України в рішенні від 26 лютого 1998 року
№ 1-рп/98 у справі за конституційними поданнями народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про вибори народних депутатів України” (справа про вибори народних депутатів України) зазначає, що основоположні принципи загального, рівного і прямого виборчого права, вільне і таємне волевиявлення громадян України на виборах народних депутатів України становлять конституційну основу правового регулювання виборчого процесу.

На підставі наведеного Центральна виборча комісія дійшла висновку, що подана до Центральної виборчої комісії 22 січня 2002 року заява Соціалістичної партії України щодо реєстрації кандидатом у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі  М.І.Мельниченка, включеного до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року під № 15, не може бути розглянута Центральною виборчою комісією по суті викладених у ній вимог після дня проведення виборів народних депутатів України 31 березня 2002 року, в тому числі за нормами Закону України „Про вибори народних депутатів України” (в редакції від 7 липня 2005 року).

З огляду на викладене та відповідно до статей 8, 9, 71, 76, Конституції України, а також враховуючи статтю 4, частину дванадцяту статті 45 Закону України „Про вибори народних депутатів України” (в редакції від 18 жовтня 2001 року), статтю 4, частину третю статті 62 Закону України „Про вибори народних депутатів України” (в редакції від 7 липня 2005 року), рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2004 року у справі „Мельниченко проти України”, рішення Конституційного Суду України від 26 лютого 1998 року № 1-рп/98 у справі за конституційними поданнями народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про вибори народних депутатів України” (справа про вибори народних депутатів України), постанову Верховного Суду України від 15 листопада 2005 року у справі за скаргою Центральної виборчої комісії про перегляд за винятковими обставинами рішення Верховного Суду України від 8 лютого 2002 року, постанову Центральної виборчої комісії від 28 жовтня 2005 року № 138 „Про виконання рішення Верховного Суду України від 14 липня 2005 року”, керуючись статтями 2, 3, 11, 12, 13, частиною першою статті 16, статтею 17 Закону України „Про Центральну виборчу комісію”, Комісія прийняла постанову.

Нею скасовано пункт 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року № 94 “Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року”.

Копію цієї постанови буде надіслано громадянину України М.І. Мельниченку,  Соціалістичній партії України та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Прес-служба
Центральної виборчої комісії

05.12.2005 р.